Провокатор

Ми змусимо говорити правду!!!


Паломниці-хасидки – чи досі рідкість для Умані?

Умань

Хасиди святкують в Умані іудейський новий рік, Рош Гашана

“Вам неймовірно пощастило, тут сьогодні є жінка, вона праправнучка рабі, ще й розмовляє російською. Зараз з’ясую, чи погодиться вона з вами спілкуватися”, – сказав чоловік на ім’я Андрій, представник Міжнародного благодійного фонду імені Рабі Нахмана в Умані.

Він заходить до синагоги з жіночого входу. На це мають право, за необхідності, лише чоловіки, які працюють при пантеоні.

Чекаємо кілька хвилин. Пані погоджується на розмову, але лише за умов: без імені та фото.

Андрій каже, що жінкам-хасидам заборонено фотографуватися. Хоча, з усіх правил є винятки, і можна спробувати домовитися.

Пізніше від охоронця ми довідалися, що жінку, яка походить з роду рабі, звуть Марія (ім’я для публікації змінено. – Ред.).

Як розповіла сама Марія, вона приїхала із Узбекистану. Умань – це її “другий Ізраїль”, вона буває тут щороку, ось уже вп’яте.

Привітна пані люб’язно розповідає про праведника рабі Нахмана та про паломниць. Марія справді добре розмовляє російською, але з акцентом. Її рідна мова – іврит.

Основні правила для жінок у цій синагозі такі ж, як і в православних храмах України. Заміжня жінка має бути у головному уборі, спідниці, руки закриті одягом. Для дотримання цих норм тут дають необхідне – хустки на голову та плечі, спідницю. Усе охайне, чисте і, здається, навіть попрасоване.

Є у молитовному домі жінки, які вдягнуті не “за формою”, – без головного убору, у короткій спідниці.

“Її ніхто не вижене. Ми усім раді”, – пояснює Марія.

У синагозі є окремі входи до жіночої та чоловічої частин. Майже п’ять років тому для паломниць тут не було місця, бо жінки тут були рідкістю.

“Рятівна соломинка”

Головною святинею пантеону є могила рабі Нахмана. Труна праведника, покрита чорною тканиною з написами на івриті, вмурована у стіну молитовного будинку. Одна частина домовини виходить на жіночу половину синагоги, інша – на чоловічу.

“Це ниточка, яка зв’язує з Богом. Він заповів: хто прийде на його могилу, дасть пожертву на благодійні цілі, прочитає Тикун Аклалі (10 псалмів із Теілім – книги святих писань Давида. – Ред.), навіть якщо його провини значні, він докладе усіх зусиль, щоб врятувати цю людину”, – каже Марія.

“З усього світу люди приїздять сюди зі сльозами та словами вдячності. Це рятівна соломинка для них. Рабі вважають живим, з ним радяться. При цьому звертаються до Бога, бо не можна звертатися до праведника, це буде поклоніння. Ми вважаємо, що усе – від Бога”, – веде далі жінка.

Найбільше паломників приїздить до Умані у вересні, в іудейський новий рік, Рош Гашана. Минулого року їх було 30 тисяч з 21 країни світу. Більшість – громадяни Ізраїлю. Переважно чоловіки, бо ж Рош Гашана – це чоловіче свято.

Жінки приїздять на могилу рабі Нахмана в інші місяці. Чимало їх тут наприкінці травня, на який припадає одразу декілька іудейських релігійних свят. Відзначають їх переважно жінки. Паломниці приїздять здебільшого у супроводі чоловіків.

Молоде подружжя з Ізраїлю Тірца та Моша в Умані – втретє. Кажуть, намагаються відвідати рабі хоча б раз на рік. Просять у нього багато дітей, грошей, удачі і кращого життя. Поки що мають одне маля, але з часом та з допомогою рабі сподіваються народити та виховати не менше семи дітей.

Тірца та Моша

Тірца та Моша в Умані уже втретє

Тірца і Моша – з багатодітних родин, у кожного по восьмеро братів та сестер.

Інколи жінки приїздять лише з дітьми, без чоловіків. Кажуть, ті відпустили їх, купивши квиток до України.

“Їх запросив сюди Бог. Жінка, яка не готова духовно, не може сюди приїхати. Бог створює їй перешкоди. Двері тут відкриті для усіх завжди 24 години на добу. Сюди приїздять незалежно від віросповідання, моляться, скільки душа просить – кому достатньо 10 хвилин, хтось залишається тут добу”, – розповідає літня жінка у чорному довгому вбранні. Вона не дозволяє фотографувати обличчя.

На території синагоги є сувенірний магазин. Там – молода пані, розмовляє англійською і трохи російською. Серед краму бачимо фігурки, схожі на російських матрьошок.

“Що це?” – питаємо.

“Бабушька, – з усмішкою відповідає продавчиня. – Пять доляр”.

“Купують?”

“Да”.

Рош Гашана

Рош Гашана вважається чоловічим святом

“Ми боялися міліції”

Щороку дедалі більше паломниць приїздить до Умані. Минулоріч, за офіційними даними, на могилі Нахмана побували 64 паломниці. 2014 року їх тут було вдвічі менше. Від початку цього року на могилі цадика побували вже до півсотні паломниць.

“Зараз керівництво Ізраїлю і України зробило багато для того, щоб ми могли вільно приїздити на могилу. Колись це навіть переслідувалося. Ми боялися міліції… Раніше була візова система”, – розповідає Марія.

“Ми знаємо про ситуацію на Сході, знаємо, що в Україні йде війна. 2014 року, коли був Майдан, в інші критичні періоди для України більшість не побоялася сюди приїхати”, – додає вона.

25 років тому місце поховання рабі Нахмана отримало статус історико-культурного центру. З часом представники релігійної спільноти викупили земельну ділянку, на якій розташована могила.

Людмила Кирилюк, секретар Уманської міськради, розповідає, що усі проблемні питання, які виникають під час паломництва, вирішують з місцевими представниками фонду ім. Рабі Нахмана.

Інфраструктура у мікрорайоні, де розташований пантеон, не була пристосована для такої кількості людей. 30 тисяч паломників, за словами пані Кирилюк, – забагато. Це як третина усього населення Умані. Зростає навантаження на комунальні служби, системи водопостачання, електромережі.

“Міський бюджет не передбачає витрат на додаткове прибирання та вивіз сміття з мікрорайону. Паломництво законодавчо не врегульоване, тому місто не отримує окремих надходжень до скарбниці. Гроші заробляють місцеві, які надають послуги паломникам”, – зазначає пані Кирилюк.

За її словами, представники фонду укладають угоди з комунальними службами і беруть на себе відшкодування частини витрат на прибирання. Часто паломники роблять благодійні внески на розвиток міста, допомагають придбати те чи інше обладнання у місцеві лікарні. У 2015 році хасиди передали 300 тисяч гривень на потреби бійців АТО, додає секретар міськради.

“Я з ними не спілкуюся”

Зараз паломниці живуть або у збудованому для них готелі, що неподалік пантеону, або на квартирах, де одна доба коштує від 10 до 100 доларів з людини.

Їхні діти вільно бавляться з місцевими однолітками на вулицях та у подвір’ях будинків паломницького мікрорайону. Від уманської малечі діти паломників відрізняються хіба що дивакуватим вбранням та яскравою зовнішністю.

У цьому кварталі усі вивіски на магазинах, кіосках, перукарнях, салонах дубльовані івритом.

Умань

Є тут і продуктова крамничка, де увесь товар – вироблений, запакований не в Україні. Написи на пакунках переважно на івриті, а ціни написані від руки і вказані у доларах. До прикладу, одна карамель на паличці, схожа на “чупа-чупс” у перерахунку коштує 18 гривень.

Мешканці мікрорайону, уманчани, по-різному ставляться до жінок-паломниць.

“Особисто мені вони нічого такого не роблять. Я з ними не спілкуюся. До їхньої синагоги ніколи не ходила і не пробувала туди йти. І не бачила щоб місцеві заходили”, – каже уманська пенсіонерка пані Тамара.

Інші жінки, з місцевих, розповідають, що паломництво їм дуже дошкуляє. Чим саме шкодять приїжджі вірянки, не уточнюють.

“Я би пустила сюди їх раз на рік, помолилися і – “будьте-здрастє”, – каже літня жіночка.

Охоронець при пантеоні каже, що працює тут понад рік. Для нього це – просто робота. Каже, це місце для нього нічим не відрізняється від інших в Умані. Хто і чому ходить до синагоги, його не цікавить.

Яша приїздить до Умані кілька разів на рік

Працюють тут, в Умані, біля пантеону і чоловіки-хасиди. Дехто придбав власне житло. Молодші приїздять на час канікул заробити грошей. Чоловіки розповідають, що платять їм тут як в Ізраїлі. Але можна зекономити на їжі та “комуналці”.

Яша – молодий ізраїльтянин. Бував у різних країнах, в Умань приїздить декілька разів на рік.

“Відвідую могилу рабі, читаю Тору, працюю у їдальні”, – розповідає він.

Яша винаймає квартиру один, бо любить жити сам. Курить українські цигарки. За його словами, вони тут дешеві. У нього вдома схожі коштують дев’ять доларів.

А ще Яша шукає собі дружину. Приглядається до приїжджих паломниць. Хоча відомі непоодинокі випадки, коли хасиди брали собі до пари й уманчанок, які потім приїздили до міста вже як паломниці-хасиди.

comments powered by HyperComments

Опубліковано: Червень 2, 2016 в 21:58 | Автор: | Переглядів: 41

Категорії: Світ,Суспільство,Умань

buy nba 2k17 mt pc
2016-12-15 13:02:41
<strong>buy nba 2k17 mt pc</strong> What is that guy?